Журавель – прізвище моїх предків.
І жила я в селі Журавне.
Полину з яблуневого спокою
Душею крикну – чуєте, чи ні?
Візьміть мене журавлики з собою
Я ваша. Я із вашої рідні.
Проснусь, було, під голосне ячання…
А скільки їх було, щасливих днів!
Моє джерельне, радісне кохання
Пройшло також під ваш незвичний спів.
Ступили всі найближчі, найрідніші
На незворотну, недосяжну путь.
Здається, що відтоді все чіткіше
Пташині голоси мене зовуть.
Я на роки увагу не звертаю,
Як борозна, літа мої лягли.
І якось дивно вже відповідаю
На вожака настійливе «курли».
Невже?! Пташину мову розумію,
- Усім уклін! – по-їхньому кричу.
І крилами серед птахів білію,
І відчуваю м’язами – лечу!
