все частіше згадую ті дні,
коли гори застилали очі,
підіймаючись до неба із землі,
і збирали нагорі слова пророчі.
а дорога слалась ген-ген там –
десь в кінці якогось королівства:
де вся влада віддана вітрам
в гурті вільного зеленого суспільства.
я любила слухати той час
і гортати сонце з сторінками
пройдених шляхів чуттєвий транс,
котрий зник кудись за вечорами.
все частіше згадую слова,
сказані в нікуди всьому світу.
обіцянку стримаю сама,
що повернусь, дочекавшись літа.