Пітьма, вкриваючи півсвіту,
Проковтує важкий язик.
Вона мовчить, вона відкрита
Для нових стверджень. Він одвик
Бажаним бути і потрібним.
Цинічний досить реаліст.
Він просувається помірним
І важким кроком через міст.
Що бачить він у чорних водах?
Що чує у пітьмі ночей?
Він бродить босоніж до сходу,
Боїться сонця, як очей.
Він дикий нелюд, одинокий,
Диявол ніби із віків.
А люди шепчуть: – Одноокий
Цієї ночі знову хтів
Дитину вкрасти, чи собаку
Засмажити на вуглеці.
Його б заперти до бараку!
О, люде, з ваших слів рубці.
То ж ви опудало страшенне
Відправили за межі днів,
Перемістили, навіжені,
У зону ночі, поле снів.
Що ви, бездушні побратими,
Угледіли в його лиці?
Вродливі, як морські перлини,
Ви не сприймали осе ці
Жорстокі риси напіввовка,
Хоч файний серцем був юнак.
Та вам на все одна відмовка:
Він не людина. То хижак.
Чому ж бо зараз, коли справді
Перетворився на вовкА,
Ви не шукаєте у правді
Причини тóго. А слова –
Могутня зброя. А діяння?
До стогону шалений сміх?
Ви зацькували починання
Душі людської – то є гріх.
Не звинувачуйте природу
І не турбуйте мудреців,
Найбільші звірі всіх народів
І найлютіші всіх часів -
То самі люди невблаганні,
Що в грудях носять чорну смоль,
Вважають, ніби повноправні
Вершити плани чужих доль.
Якщо твердити з-поза ранку:
– Собака ти, ти вовкулак!
До вечора й без перестанку,
То і загавкаєш відтак.
І як казати індивіду:
– Не особистість ти, а нуль;
То він зникатиме без сліду
Із мапи двох земних півкуль.
Бо вади – то не є показник,
Вони несуть фіктивний зміст,
Для посміховища подразник,
А для душі – таємний зріст.
У суть вдивляйтеся поглибше,
Не відкидайте співчуття.
Це помилка від тих, хто вище,
А не тавро на все життя.
…Він бродить босоніж до сходу,
Мандруючи від міст до сіл.
Що бачить він у чорних водах,
Зацькований красою тіл?
2008 р.
цікавмй вірш 
