В темниці я. Пройшло життя –
Ненависть, помсти почуття,
Надія, радість, і любов,
І світ нікчемний теж пройшов.
Я вже давно забута тут,
Де горе, відчай, нечисть, бруд;
Кругом самотність і пітьма –
Могила це, а не тюрма.
Тут без надії йдуть роки,
Тяжать у голові думки.
Я часто у цілющім сні
Шукаю спокій від борні,
Надіюсь, що у час нічний
У снах знайду спочинок свій,
Та тихий сон не для мене –
Він мук моїх не прожене.
Лиш бачу волю я у сні –
Вже сняться злигодні мені:
Провина, кров, і крик зловтіх,
В тортурах друзі, вражий сміх.
Присниться світ в чудній красі –
Як тут же демони усі;
Надії світло гасне вмить
І морок згубливий тлумить
Цей світ. Коли ж буджусь від сну,
Примари йдуть у тьму нічну,
Хоч я в тюрмі, та засміюсь
Від радості на мить якусь.
Та так бувало не завжди:
Приснилось раз – нема біди,
А так усе, як в кращі дні –
Свіжить вітрець лице мені,
Навколо літній день ясний,
Шле сонце промінь осяйний;
І сниться, що мале дитя
Сміється радо від життя.
У серці щастя, плач з глибин –
То був мій власний любий син,
Взяла його до рук моїх,
А він цілується крізь сміх.
Тут ніжний шепіт прозвучав,
Мене знайомий голос звав –
То батько сина мого був,
І мене подив огорнув,
Зі сміхом щось казав мені,
А я в екстазі мовчазнім
Дивилась все, німів язик,
І раптом вирвавсь з мене крик.
Як жаль! Як жаль! У мить одну
Той крик збудив з чудного сну;
Дивлюсь у відчаї кругом –
Вони пішли ураз зі сном.
Більш батька й сина тут нема –
Я житиму й помру сама.
Anne Brontë
A Voice From The Dungeon
I'm buried now; I've done with life;
I've done with hate, revenge and strife;
I've done with joy, and hope and love
And all the bustling world above.
Long have I dwelt forgotten here
In pining woe and dull despair;
This place of solitude and gloom
Must be my dungeon and my tomb.
No hope, no pleasure can I find:
I am grown weary of my mind;
Often in balmy sleep I try
To gain a rest from misery,
And in one hour of calm repose
To find a respite from my woes,
But dreamless sleep is not for me
And I am still in misery.
I dream of liberty, 'tis true,
But then I dream of sorrow too,
Of blood and guilt and horrid woes,
Of tortured friends and happy foes;
I dream about the world, but then
I dream of fiends instead of men;
Each smiling hope so quickly fades
And such a lurid gloom pervades
That world -- that when I wake and see
Those dreary phantoms fade and flee,
Even in my dungeon I can smile,
And taste of joy a little while.
And yet it is not always so;
I dreamt a little while ago
That all was as it used to be:
A fresh free wind passed over me;
It was a pleasant summer's day,
The sun shone forth with cheering ray,
Methought a little lovely child
Looked up into my face and smiled.
My heart was full, I wept for joy,
It was my own, my darling boy;
I clasped him to my breast and he
Kissed me and laughed in childish glee.
Just them I heard in whisper sweet
A well known voice my name repeat.
His father stood before my eyes;
I gazed at him in mute surprise,
I thought he smiled and spoke to me,
But still in silent ecstasy
I gazed at him; I could not speak;
I uttered one long piercing shriek.
Alas! Alas! That cursed scream
Aroused me from my heavenly dream;
I looked around in wild despair,
I called them, but they were not there;
The father and the child are gone,
And I must live and die alone.
ID:
658732
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 10.04.2016 23:52:31
© дата внесення змiн: 08.09.2017 15:20:12
автор: Валерій Яковчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
