Чогось отак лiта моï летять,
навiють думи тугу й сподiвання,
про несподіване юнацькеє кохання,
не будемо в життi ми дошкулять,
не треба нам розчарування.
Чогось лiта моï летять,
забудуться мої дитячi мрiï,
і те, коли ходив я до Марiï,
темноï ночi коляду спiвать.
Чогось літа мої летять,
все вiдлiтають в вирiй безталання,
не повернеться молодiсть й кохання,
навіки зляже тіло - не душа,
хоча й старiю я,
не тiлом, а все ж нею,
тієй розкристаной душею..