Відійшли запашні полуниці.
Материнкою пахне земля.
На своїй золотій колісниці
Зупинився над містом Ілля.
Навсібіч розкололося небо,
Ніч шугнула в страшну каламуть.
Чувся голос Іллі: «Це так треба,
Бо забули про Господа тут».
Град обрушив пророк, блискавиці,
У потоці води віщував:
«Де ваш Бог? Чи не ті кам’яниці,
Що пихатий багач збудував?
Він так зверхньо на світ поглядає,
Певне, мріє два віки прожить,
А навпроти сусідка вмирає,
Бо без хліба вже місяць лежить.
Зупинись же! Бо Господу Богу
Не потрібне багатство. Втіша,
Що до нього віднайдеш дорогу,
Коли чистою буде душа».
Грім і блискавка! Страшно, невтішно…
Як від цього сховатися, де?
Та й чи треба ховатись? Я грішна,
Чи не кара господня гряде?
Час непевний, навкруг лицемір’я,
Марнослів’я, метка суєта.
На зіщулене наше подвір’я,
Не стихаючи, ллється вода.
Пахне схил, де цвіли полуниці,
Прохолодою диха земля.
На своїй золотій колісниці
Вкрай засмучений, їде Ілля.