Як пояснити материнський гнів
Супроти власних, рідних їй синів,
Що в таборах і тюрмах мерли в муках
І вибирали волю і… розлуку
Із білим світом. Винен хто у цім?
Прокляття роду? Сльози на щоці
У матері, життя що дарувала?
За що так гірко доля частувала?
Хто відповість тепер перед людьми,
Що на своїй землі рабами ми
Ставали, підкоряючись системі,
Своєю кров’ю кроплячи і стелі?
Там – молоді загублені життя…
Від них чекали в чомусь каяття,
А каятись було, і справді, ні в чім…
І дзвін… мовчав. І не співала … півча…
12.02.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
