Як ординці спочивали,
Віднайшли ручай. Дива! –
Хутірець малий прозвали
«Витік річечки» - Чечва.
Кілька хат. І люду трохи.
Степ вітрила напина.
Там колись гуляли дрохви,
Де Ташань неголосна.
У ярах – такого цвіту!
Мерехтить в очах здаля.
Дарував цей хутір світу
Гумориста Василя.
І розщедрився на брата
Сміхотворця-мастака.
Мудра, щирістю багата
Ця земля не гомінка.
Як же світом утішався,
Цінував і день, і мить!
Як Василь творив, сміявся!
Ніби знав – недовго жить.
У терору каламуті,
Мов розтоптане ім’я.
Тож сумує сивий хутір –
Не вернути Василя.
Там стежки дощами змиті,
У траві шумить ручай.
Ой Чечва, джерельний витік,
Двох братів коханий край!
Роси вранці – діаманти.
Степ з туману виплива.
Ще пробудяться таланти,
Ще народяться слова.
Втрата ця стає все більша.
Світ – болючішим, сумним.
Василя життєва ніша
Не заповниться ніким.
Важко жити. Серце скніє.
Навкруги така жура.
Без пророка світ бідніє,
Без поетів – помира.
…Молодеча сила бродить
У твоїх степах, земля.
Ще провінція народить
І Павла, і Василя.
