Ніч прийде, ніч спалахне неодмінно, прошу про єдине –
просто спи біля мене, чуєш,
просто спи біля мене,
крізь зими,
крізь зливи,
холодні картини морозних вітражних вікон.
Спи біля мене, спи біля мене, тчи наді мною сон.
Зорі холодні спікатимуть нам рогівки – заплющуй очі,
дихай крізь марево ночі,
дихай маревом ночі,
я знаю – мовчиш і хочеш, –
мовчи.
Просто дихай – легенями, шкірою,
не знаю, не відаю, чим.
Місяць коси зі світла спускатиме нам крізь шибки –
не дихай так швидко,
повільно,
манірно,
бережно,
губами причалюй до берега
холодної шкіри.
Чуєш, як світло без міри
ллється з сердець в гортані?
Вагання
такі недоладні,
просто спи біля мене, мов ми завжди так спали.
Світає. Послухай. Чуєш? Ось сонце сходить,
тануть зорі із льоду,
холод
і страх – ночі минають,
за ними приходить ранок,
ранок приходить лише аби ти біля мене не спав.
Став
на мені, як на мапі, мітку
десь на ребрі, на ліктях,
що скоро – зовсім скоро, –
ніч впаде на місто знову,
і знову, все повториться знову,
все триватиме.
Дихання – навпіл.
Серцебиття – надвоє.
Залежність від тебе – найкраща із форм свободи.
[люблю тебе, М.>
9.5.2016р,
Львів.
ID:
666140
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 15.05.2016 21:30:01
© дата внесення змiн: 15.05.2016 21:30:01
автор: Лань.
Вкажіть причину вашої скарги
|