ти прокинешся зранку від того,
що будуть бити у дзвони костели старої праги.
оселившись настільки далеко від дому,
неодмінно відчуєш себе героїнею саги.
спорожніє поштова скринька
та оновляться друзі, закриються фрейми,
ти розчинишся в нетрях сумного ринку
і ніхто не впізнає у темних очах
оспіване мною золото рейну.
ти стоїш і смієшся над тілом своїм у річці,
про яку писав геракліт,
бо дізналась єдиноможливий спосіб
звільнити себе та змінити світ.
опинившись на волі,
ти помічаєш подібності між усіма містами.
позбавляєшся звички шукати болю
та чекати на фатум по залізничних вокзалах.
засинаючи, бачиш речі,
що тобі їх життя подарує доволі скоро.
це аж ніяк не втеча,
але, скільки тебе пам'ятаю, ти завжди хотіла у гори.
соколиця лікає високо,
але рідко втрачає із поля зору здобич,
і тому ти обрала прагу,
а не якийсь дрогобич.
ти прокинешся зранку від того,
що смуглявий хлопець надворі митиме твої вікна.
прикидатись успішним богом -
це не більше ніж звичка, стандартизована ринком.
потойбіччя тебе не лякає,
як і інші ненаукові дурниці.
ти б залюбки загубилась в алтаї,
але скільки великих звершень
можливо у післястудентському віці!
підкоривши велике яблуко,
ти усвідомиш, наскільки ж воно гниле,
бо за кожною перемогою
криється якесь до біса підступне «але».
виривай себе із корінням,
заміняючи волта вітмена вченнями кастанеди.
я вважатиму чистим везінням,
якщо про тебе дізнається менше ніж половина планети.
що відкрилося тобі, йоно,
окрім залишків тих, хто не впорався з левіафаном?
це, можливо, найвищий поверх,
то чому ж тобі й досі буває настільки погано?
ти навіть вальсуючи
на половину миті випереджала такт.
так наскільки ж цікаво грати,
якщо, окрім тебе, ні в кого немає хороших карт?
P.S. Слухай дерева - i людям не вдасться вплутати тебе у свої бруднi iнтриги.
Дуже цікавий вірш! 
