Так, не буває диму без вогню –
Ще люди ображають ближнього,
Хоч може і не маючи в меню
Тих намірів для слова лишнього.
І так з нічого виникне конфлікт
Ще й різний він по ситуаціях.
Летять роки веде зозуля лік
Тим всім складним таким мутаціям.
Колись і в нього сталось у недуг
Таке, що все було збентежено.
Бо думав, що йому колега друг,
А він поводивсь упереджено.
Між ними, навіть сварки не було,
Лише незрозумілі натяки,
І враз спітніло все його чоло,
І серцю захотілось плакати.
Тому сказав: «Пожити хочу ще…
Піду!» І по-англійськи так пішов.
Заліг в задвіркові душі той щем,
Під парасольку, начеб дощ лив знов.
Душевна гіркото! Коли й звідкіль
Прийде в стосунки проща солоду?
Коли зберуть розсипану ту сіль,
Позбавившись зими і холоду?
Бо знає, в нього не зі зла, слова
Чорнили душу розриваючи,
А він її жалів, бо як вдова,
Вона з здоров’ям розставалася.
Людське те «Я» вразливе так воно –
І хлібом не годуй у більшості.
Дай почуття помучить заодно,
Та очі, очі прагнуть свіжості.
Душа, прости! Їм не потрібно дум.
Це свого роду захист психіки!
В них у висках відсутній вже той глум,
Що зрушити у змозі ритміки.
Тому і закликаю їхнє «Я»,
Щоб подолати всі агонії,
Щоби душа його й твоя,
Жили у мирі і гармонії.
Насправді, в тому, щоб прощати всіх,
Велика мудрість є закладена.
Простіть! Змиріться! Скиньте злості гріх,
І перепон із перекладини!