Така незвична і така п'янка,
Вона життям для нього стала.
А які ніжні її пухкі вуста!
Як палко, вона ними цілувала.
Її врода життя його забрала,
Шкода бідаку, молодий іще юнак.
За що доля тою любов'ю покарала?
За що дала відчути Відьми смак?
Тая Відьма, як персицькая царівна.
Шкіра ніжна, наче шкіра малюка.
А яка коса - пишна та чарівна,
Очі, наче з неба два світлячка.
Ох, і начарувала Відьма собі вроду,
Бідним хлопцям, наївним на біду.
Вона з Нечистим мала не одну угоду!
Її красою, можна зчарувати всю орду.
Відьма живе уже четверту сотню літ,
Може й набагато більше, ніхто не знає.
Це не тая відьма, що живе серед боліт,
Але й серед людей чи хтось її згадає?
Кожні двадцять років міняє подобу,
Та й щораз ліпшу, щораз красивішу.
Губити юних хлопців вона має хворобу.
Вигадує їм смерть та щораз страшнішу!
Ох і чимало хороших хлопців полягло,
Когось зачарувала та з розуму звела.
А когось згубила, відправивши на дно.
Ой і натворила Відьма хлопцям зла!
Ось і в цього юнака життя забрала,
Такий же як і всі, хто був раніше.
Та ні - вона його насправді покохала,
І раптом біль відчула все сильнішу.
Наче пульсом, б'є вона з грудей.
Вся та біль яку завдала Відьма ця.
То ж була її хитрість, її привілей!
Не закохавшись, не буде їй кінця.
В цю мить вона згадала ті слова,
Що давно, колись кров'ю підписала.
Ще, як звичайна дівчина вона була,
Коли Нечистому душу продавала.
Підписала, щоб відчути смак відплати,
За біль від зради, не дочитавши угоду,
Що від тепер немає права кохати.
Ну нарешті дочекався, отримав нагоду.
Прийшов час платити за дарунки щедрі.
За красу, даровану на протязі сторіч,
За всі убивства і діяння її скверні,
То була остання на землі для Відьми ніч.
Стих Ваш написан прекрасно. Поздравляю! Но он не совсем корректен. Вы используете инфо, которое бытует в нашем и др. народах. Если обратиться к истокам, то нам известно, что были "люди" (или "нелюди" - т.к. люди не умели много из того, чем эти "нелюди" владели) - которые помогали знаниями другим людям, зная наперед что будет. И таких откровений боялись. Мало того - для собственного оправдания бездействия беде (или оправдания зависти) сулили всяческие беды ведьмам, придумывали злые истории о них, наконец, истребляли физически - как инакомыслящих, организованных иначе, обладающих другими талантами. Это поветрие - уничтожать и сжигать ведьм (ведуний) пришло из средневековой Европы. Чем забитее народ, тем завистлевее. Надо было себя выгородить и обвинить кого-то еще в своих несчастьях - вот и умертвляли. А языческое оружие мести - сглаз, порча, наветы, заклятия и т. п. осталось у всех сторон - и у ведьм и у "обычных людей" - которые, к сожалению, не всегда его используют во благо.
С ув., Г.Д.
понятие "ВЕДЬМА" появилось при христианстве, при язычестве таких женщин называли "ВЕДУНЬЯМИ", т.е. человек, который знал о жизни больше обычных людей...и пользовался этим с хорошими намерениями...