***
Тієї ночі старий Юхим не спав. В голову линули журні думки, серце обливалося кров'ю..
- З діда-прадіда жили ми на цій вулиці, а тепер вигнати хочуть ? Виселити ? Розрівняти все те добро, що батьки мої заробляли літами, забрати те, що нанесли своїм здоров'ям та потом ? - Еее, не люди це, їй Богу не люди.. Бо ж не можуть люди вигнати людей з рідного краю, з краю, де родилися, де гуляли, де в останній шлях проводжали, не можуть..
Похилився старий чуб, дід підвів свої вигорілі від сонця очі, щоб подивився на стару гасову лампу, потім вийшов на вулицю..
Напевне в останнє горіли вогні на Ірклійській, напевне в останнє гасили свічки по хатах старих, в останнє тут гавкали собаки і в останнє виходили парубкувать хлопці до дівчат. На небі догорав круторогий і було рясно обсипано зірочками.
- Виселять нас неначе вівців, ніхто і не вборонить, бо ж кому то є діло до простого селянина-гречкосія ? Переселять у другі хати, а ці зрівняють із землею. Кажуть, що буде ставок і буде багато риби.
Він зітхнув, як на останок, здавалося кожна частинка його душі попрощалася з його рідними місцями та гаями, лісами та навіть з тією дідовою грушою під якою він часто лягав ще малим, коли пас худобу..
- Почеберяю я поманеньку та й в хату, завтра глянемо що буде..
А очерет шепотів: - Глибока ніч, прощай мій край.. прощай навіки..
В останнє бачив Юхим світ Божий, в останнє світ Божий бачив Юхима. Не прокинувся більше старий, не дізнався, що сталося далі.. Через три дні в мазаній хаті знайшли давно скоцюблого діда, на столі ж так гаряче горіла гасова лампа..
За тим і пропала вулиця Ірклійська, зробили таки на її місці ставок, але й йому не судилося довго бути.. Висох..
Лишень час від часу, увечорі на тій чути галас люду. Місцеві кажуть, що то вічно молоді хлопці та дівчата гуляють на вечорницях, серед них й є чорнобровий козак Юхим.
Пан-Отаман Зелена Діброва..
