Із рубрики
« Хрестові походи Росії»
Московія риє у Київ.
Юрбою вирує орда.
Дорогою хана Батия
тече каламутна вода.
У піку згорьованій ненці
орудує родіна-мать.
Нашестям рідні чужоземця
шурує кирилова рать.
Шикуються аспіди вчені,
релігія і ...суєта,
аби чоловічки зелені
ваяли нового кота.
Давайте згадаємо Рашу
і хресні походи її
по їхню Граалеву чашу
у наші поля і гаї.
Давайте і псалми горлати,
і за течією віків
Тугарина Вову єднати
із Беркутом західняків.
А, може, – святити сокиру
або бойову булаву
і хай охуин* Володимир
мирянам дарує Москву?
А ні, то забудемо біди, –
ачей, християни усі.
Нехай охуинія їде
хрестити себе на Русі.
І хай не лукаво, ордою
парафія буйна кремля
пускає собі за водою,
як ідола, дух москаля.
І хай потайні лиходії,
що лаври украли чужі,
беруть у оренду Софію –
ліпити свої рубежі.
Давайте, нехай не боїться
із раю до пекла іти.
Давайте прощати убивцю,
бо ми окаянні брати.
Давайте! Нехай вона має
у нас їжака од вужа
і, може, тоді полиняє
навиворіт чорна душа.
Давайте любити ушуйок,
анафему п'яних попів,
Гундяєва – за алілуя
конвою у лігво катів.
Давайте до Криму тікати,
де Рашія дбає за нас,
давайте її обожати
за те, що палає Донбас.
Або лобизати почнемо
за те, що во і́м'я кота
воюють повії гарему...
Аби ціпеніли уста,
давайте її обнімемо,
коли оніміє, свята.
* – татаро-монгольською, напевне, батир, як величали Путіна на плакатах в Улан-Баторі.