Ти привітна була неодмінно,
Хлібом-сіллю стрічала гостей.
А тепер ти – згорьована жінка
Серед вибухів, куль і смертей.
Чую, Мар’їнко, тяжко зітхаєш,
На колючій спинившись межі,
Бо давно вже ніяк не пізнаєш,
Хто стріляє – свої чи чужі.
На розруху дивитись несила
Все б забути – на день чи на мить.
Від війни б я тебе захистила –
Боже праведний, як це зробить?!
…У тобі ще відродяться сили.
Над шляхами дощі пролились.
Хай Любов збереже тебе, мила,
І твій степ зашумить, як колись.
30.07.2016
