День мчить галопом в часу колісниці.
Тремтить упряжка - напнута струна.
Усе, що повз у поросі - це сниться.
Попереду ж в тумані - то мана.
До руху вабить горизонт красиво.
Спочинок там - в оазі сподівань.
А доля шлях вибоїстий примхливо
Кладе по кругу - в колесо змагань.
Ах, хвильку дай, зітхнути від знемоги,
Ступить босоніж вільно на траву.
Бо там під сонцем - висушені стоги,
А на узбіччі п"ють росу живу.
Невже життя - той вічний біг до щастя?!
Невпинний, злий, шалений лиш розгін?
...Коли нема ні миті на причастя
В джерелах цих, що пульсом між руїн...
коли не взмозі впіймати щастя тут і зараз, то можемо все життя бігти до нього, та так і не наздогнати така наша природа: весь час жадати більшого і не вміти цінувати те, що маємо
чудовий вірш, квітонько!
Мар’я Гафінець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00