І небо буде ламатися над їхніми стомленими головами,
І падати їм до кишень, і світитись до них з середини,
Як пісок, котрий займається з місячним світлом
І горить до ранку у темряві.
Так і ти, йтимеш під надламаним небом, наче до сповіді
З флягою біля правого підребер’я, з тугою в грудях,
Чоловік без страху і жінка без совісті,
Стільки води між вашими континентами,
Стільки любові у повітрі над вашим ліжком.
Котра ти в нього? Напевно, що перша –
Бо він нічого не знає про втому і ніжність,
І доки горять опівнічні зорі,
І він тримає тебе за лікті,
І ліпиться з дотиків
Простір
Над вами:
Тобі ніколи не було
Краще,
Тобі ніколи не буде
Гірше.
