Я є тут. Еге-гей! Обізвись, чи хоч блисни з-під крони,
Що нависла над затишком мирним пустого гнізда.
Ти так міцно тримаєш до серця свого оборону...
Свіжим леготом з вирію просто принесла тепла.
Я є тут. То чому ж ти не бачиш? Гей! ...Вістря грози
Зачепилось за шапку знов гостру притихлого лісу.
Густу темряву променем мрії затято гризи!
Може, мавка подолом зеленим майне із пралісу.
Я є тут. Ось ця темрява, глянь. Чи, хоч спробуй... Змирися!
Брязкотіти втомилась жаринками зір-миттє-снів.
Темінь глибша, і тепла, й таємна... Хутчіш огорнися,
Споглядай, пустоцвітно як гаснуть іскринки цих днів
Мар'яночко, вірш дуже гарний.Гадаю він з тих віршів, де кожен читач може уявити собі щось своє. Це - філософська лірика, і трішечки магії такої жіночої
Мар’я Гафінець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так. Ти так гарно відчула його, спасибі, Богданочко, це приємно
Гарного настрою тобі, теплих емоцій, осені сонячної
має почути...
почутися маєте! - на такий голос чистий весняний, снаги і бажань повний не відгукнутися?! - гріх проти життя самого
Мар’я Гафінець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Хто зна...може й не має... Якщо той голос - німий порив душі, що голосив їй про нездійсненна та нею ж і затамований був..Хто зна, Касьяне..
Спасибі вам за відвідини, читання і думки ваші. Гріє мене ваше слово, Касьяньчику