Безмовна ніч, на небі місяць сяє,
Все місто спить, забувши день тяжкий,
Сидить на пристані і човен виглядає,
З своїм коханням, хлопець молодий.
Сидить щодень, щоніч, все пише,
Рядочки днів своїх, та хто їх прочитає,
Кому присвячені, у тих проблеми інші,
Тоді чому він про них не забуває?
Навіщо його серце крається щоразу?
Лише при згадці минулих теплих днів,
Навіщо біль свій, і часточку образи,
Він залишити на аркуші посмів,
Це зможе зрозуміти лиш людина,
Яка в рядки вкладає кожен раз,
Свою любов, натхнення і надію,
Скидаючи з душі свій біль у формі фраз,
Безмовна ніч і знову місяць сяє,
Все місто спить, забувши сотні днів,
Сидить той хлопець, чекає і чекає,
Та човен той давно вже спорожнів.