На небі зорі. Так багато,
Із темноти нам в очі мерехтять,
Шукаю до своєї хати шлях,
Там де мене хотять.
Та розуміючи, що світло,
Яке в цю мить мені паде,
З зір відірвалось вірогідно
Так довго, що нікого не дожде
Ніхто.
Тоді всі болі, суєту, змагання
Кладу на темне дно, в мішок
І настає час на прощання, чи прощення
Аби без того не піти в пісок.
На небі зорі. Так багато,
Та кожна з них одна, своя,
Котрась світила шлях до хати,
Хоча самої може вже й нема.
