Знову дзвоник шкільний нестримно лунає співанкою,
Де алеями кленів молоді заблукали літа,
Де юність нова промайне-заяснить вишиванкою
І мій день, наче сонце, життєдайністю привіта.
До старої сосни, що мене, ще малу, пам’ятає,
Притулюсь і почую, як збігає нестомлений час...
Це маленьке дівча, що в руці своїй дзвоник тримає,
Мов в дорогу щасливу, вирушає у перший свій клас.
І високий юнак, що на серце кладе свою руку,
Вже освідчивсь в любові найдорожчій у світі землі,
Щоб нести у собі найціннішу для людства науку
І летіти додому, як з далеких країв журавлі.
Ні єдиної хмарки на шатрі вересневого неба,
Лиш повітряних кульок танок у верхів’ї дерев.
Вічне свято дитинства, знов я поспішаю до тебе,
Щоб напитись надії із твоїх невичерпних джерел.
Мені дуже приємно, що ви завітали на мою сторінку й залишили свій відгук. Здається, що й відлік нового (не тільки навчального) року починався з 1 вересня...Свято нашого життя...
