Жмут сивини упав у русі коси,
Під очі зморшку вивела печаль…
Спинить війну матуся Бога просить,
Яку фашизм російський розпочав.
Щодня на Сході гинуть чиїсь діти…
Її ж дочка рятує там життя…
Їй би кохати, жити і радіти –
Вона ж – народу віддане дитя.
Не може бути там, де тепло й тихо,
Коли знання потрібні її там,
Де розповзлося над землею лихо,
І місія її в війні свята.
Адже не тільки клятва Гіппократа
Покликала туди, де смерть гуля.
Вона рятує воїна, мов брата,
Адже Донбас – то і її земля.
Частенько й маму заставля радіти,
Як повідомить, що смертей нема,
Що не приїхала вона туди сидіти –
Тоді шкарпетки в'яже, бо ж зима…
Й радіє ненька тихо, зі сльозою,
Й нову молитву небу посила,
Хоч сивина і дружить із косою,
Живу чекає доньку до села.
24.06.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
