Моя правда,
Та й мій непослух
викарбовуй собі на плиті,
Наша правда - то більше ніж подих,
Наша правда - маленьке життя.
Не розки́дуй поза́ду монети,
Бо збиратимеш в поті чола.
Поцілуй же оте найдорожче
І біжи щоб не впала сльоза,
Далеко, далеко,
Видніються гори,
Далеко, далеко та й дому нема,
ні хати батькі́вської, ні тої дороги,
Тільки втома, втома одна.
Крутиться, крутиться куля,
І не спинить її ніхто.
Механічно набрати номер,
На який не скажуть «алло».
І закрутиться куля скоріше,
І за обрій сонце піде.
А ти й далі біжиш від втоми,
Від людей далеких таких,
Ти шукаєш старі альбоми
На яких всі такі молоді.
Ти знайдеш знову шлях до дому,
І дорогу що в хату вела,
А навколо зовсім нікого,
Тільки двері сумно риплять.
Ні присісти, ні кого привітати,
Ні обняти, ні навіть «люблю».
«…наші "зорі",що з неба, нам пророчать солодке буття, їх любити й леліяти треба, лиш вони-то маленьке життя …»
