Співати відійшла потреба –
У грубощах всі живемо:
Матюччя гнеться аж до неба,
Йде гра з диявольським гріхом.
Абсурд, як бажане, прижився.
Творець це знає, та мовчить.
Він мабуть з дійсністю змирився
Під плин закровлених століть.
Та, в світлі зоряних софітів
Крізь товщу грубості і тлінь,
Новітні підростають діти.
Але жива старого тінь.
