В старому парку пусто - лиш сіріють калюжі ,
багряне листя спадаэ додолу весільним вінком.
Я кутаюсь дужче у шарф.Від розпуки.Та,схоже
нам сьогодні уже не зігрітись серцями. Обом.
І з кожним поривом вітру зриваються фрази,
із пам'яті дна випливають примари-слова.
... - " Ти эдина " , ... - "Люблю", ...
... "Ми маэмо бути разом"...
Вкрадені тексти, мов зняті з чужого пера.
І що мені з цим,на-Бога скажи, робити?
Старалася бути для тебе святою. Дарма.
Ти зможеш іі, як мене, більше Неба любити?
Бо ж носить для тебе дарунок під серцем вона.
Вона... В білій сукні - злодійка, жертва, ікона?
Нема тут помилки,нам винесли вирок. Обом.
Сьогодні НЕ Я біля тебе...
Під " Марш Мендельсона".
Хоч стелиться листя під ноги весільним вінком.