Ти розірвала всі мої думки,
розвіяла обривки ці по вітру,
у голову на “пмж” вселилась, на роки,
розмалювавши відчуття в свою палітру.
У тих твоїх кольорах довго жив,
крізь твої очі світ широкий бачив.
Пройшло чимало весен і багато жнив,
і врешті час прийшов - себе побачив.
Та перша думка, що зажевріла нова,
дала можливість ким я є згадати,
птахами розлетілися слова,
прорвавши всі розставлені заґати.
І разом з тим, лишилась ти мені,
твій голос, сміх, зелені очі сняться,
мов моряку берегові вогні,
серед яких красуні в білому юрмляться.
