Несли надію у долонях,
Як Прометей вогонь, — в життя.
У "завтра" йшли уже свідомі.
Й озвалось "завтра" небуттям.
Пливли човни під звуки "Качі".
В них душі, приспані у смерть.
Здригнулась Ненька від нестачі —
Майнула доля шкереберть.
Окроплена слізьми та кров'ю,
Тремтить надія у руках.
Не стане вовк ягням ніколи —
Оскал ховає в пелюшках.
І знову плаче, лине Кача,
Кладуть в труну чиїсь життя.
Гірка на смак у неньки вдача,
Бо згіркла віра в майбуття.
Болить обдурена надія.
Безправ'ям правлять наш Гарант
І вовкулаки-лицедії,
Шакали, відьми і повії.
Ми в себе в хаті — емігранти...
Життям не стане смерть з косою.
Нечиста сило, ти ж по крові,
По трупах вибралась до трону.
І знов царює беззаконня.
...Несли надію у долонях.
А принесли нові полони.
За що, скажіть, за що сконали?!!!
За що надію розіп'яли?!!!
Воскресне мій народ тоді,
Як втопить нечисть у Дніпрі...