Козак бідовий був в роду.
Ловив я оплески гарячі.
Зривав підкови на ходу.
Любив життя за мить удачі.
За мить. коли я сам не свій.
І шапку бирку мну руками.
А ти шепочеш:"Сядь, не стій"
І шлях показуєш бровами.
За мить, коли роса-сльоза
Цілує ноги на світанні,
За мить,коли дівча-краса
Кохає вперше, як в останне.
ЗЛОВРЕДНА СОЛОХА.
Коханням повна молодичка,
Кокетка й краля-хоч куди!
Підніме брови, супить личко-
Роблюсь тихіший від води.
Та ось вже "бісики" пускає,
І сміх солодкий заграє,
Моя душа тоді літає
І в пазусі гніздечко в"є
Та ненадовго, чути гомін.
Хтось в двері стука кулаком,
А я не влажу в вузький комін.
В кутку прикрився лантухом.
Ох ти ж, зловредная Солоха.
Я не один вже тут сиджу-
Хтось піді мною тихо оха.
Ще хтось забився у діжу...
Оце діла, оце то краля!
Тут "парубків" іде потік,
Зайшов хтось зблизька,
А чи з даля-пропав на віки чоловік.
Хоча б Вакулу пожаліла:
Важкі ж тягає лантухи.
Я думав: тут розправлю крила,
Та мушу драпать навтьоки...Апчхи!