скарбом коштовним іскриться сніг
шовком лягає на плечі ніч
зорі-сніжинки летять до ніг
сріблом босоніж оцим настріч
вовком голодним в танку дерев
глитає шкірячись слину він
рве душу хтивом ятрена крев
взір схарапуджений навздогін
по нецілованих тих слідах
снігом затаєних, лиш ледь-ледь
пальчик тендітний, мов крильця змах
обрис заметів міняв на треть
сріблом колким босих ніг ще крок
очі облизують кожен згиб
думки коротший один стрибок
довший безодні цілунок вглиб
шовком лягає на плечі ніч
віддихом важким тепла умить
геть зволікання всі. віч-на-віч.
серце щемить...