«Володар осені мою майструє долю
І квіти заважкі мені
Й плоди занадто солодкаві…»
(Гійом Аполлінер)
А моїм життям бавиться
Володар осені:
Жовтоокий руками холодними:
Грається повелитель вихорів:
Бо життя моє – йому іграшка:
Похвилинена, кленолистяна.
І кому який сенс шукається,
А мені вітер над стріхою,
Де старих гнізд горобиних
Купа спогадів,
А на дворі життя калюж брудних:
Кожна як не свічадо то дзеркало,
А мені сонця півжмені і то далекого
Нетутешнього і байдужого,
А мені товаришем забуте опудало:
Співбесідником і порадником,
Що тобі дні мої, повелителю осені,
Оберемком листя – і то в вихорі,
Кудись несеш, бо навіщо:
Забагато осінніх філософів
На землі сарматського холоду:
Кому весна, кому теплий прихисток,
А мені сад осінній з квітами падолистовими:
Останніми, може айстрами,
Що вітер осінній напоїти збиралися
Своїми пахощами йому непотрібними.
Чому ж блукаєш садом моїм, володарю,
Садом оцим вічної осені.
гарний вірш Вам співбесідник порадив написати...
здається, цю річ варто співати, під акомпанемент кобзи...
світлина автора? теж таку маю, на старих стоптаних сходах пожовклий кленовий лист
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякеую за відгук! Дякую за розуміння! 
гарний вірш Вам співбесідник порадив написати...
заворожуюче)))))))))))))) 
