Мій відчай попросився на ночліг,
Хоч ми давно вже разом не живемо,--
Так... десь-колись в коханців теорему
Вплітаєм формулу без зайвих застеріг.
Я в камізельку скиглила йому
Про брак здоров"я , нежить, страх війни,
Про уряд, ціни, газ серед зими,
Що жаль людей і плачуся тому...
Ох, як кохав мене мій відчай тої ночі
І цілував до пальчиків самих,-
Із хати радість, як сіренька миш,--
Закрив туманом відчай її очі.
Завів мене коханець в темний ліс,
З якого довго я шукала порятунку...
Ще "той"коханець,--"доброго" гатунку,--
До більшого він явно недоріс
По ночі тій назавше розлетілись,
У горі тім не тішилась вином,
І знов у світі я прозорих аксіом,
Як добре, що так вчасно з ним зустрілись
Скінчились зустрічі і всі старі коханці,
Скінчилось мокротиння всіх жалів ,
З якого відчай так майстерно млів...
Мій світ з"явився вдосвіт в дивнім танці