Ти навчив мене бути ніжною.
Обіймав, боронив від реальності.
Обіцяв, що буду єдиною.
Навіть смішно тепер від банальності.
Я літала з тобою хмарами.
Засинала в траві некошеній.
Ми були ідеальною парою.
Та настали часи нехороші.
Щось змінилося враз, наче дощ пішов.
Обірвалась чарівна ниточка.
Щось нового шукав і таки знайшов.
Видно, краща була та квіточка.
Я не вірила вперто, бо бачила
Ще у снах твої очі ніжні.
Може час би пройшов і пробачила б.
Та чомусь ти обрав не мене – її.
Ти навчив мене бути покірною.
І я стала від тебе залежною.
Я завжди була тобі вірною.
Не чекала я протилежного.
Та ти з силою взяв і зламав мене.
Сам закинув в обійми іншого.
Ти навчив мене бути брутальною.
Я навчилася бути гіршою.
І з тих пір, як очами стрічалися,
То брехнею вкривалися сірою.
Я не витримала і зізналася.
Та простилась навіки із вірою.