Є час розкидати каміння,
є час збирати його.
Каміння - не насіння,
не проросте воно.
Татаро-монгольська хвороба
вплелася в кров росіян,
забрали би навіть до гробу
гори чужі і поля.
Схотілось цареві - як вмерти
щоб став російським Кавказ.
І рік за роком вперто
гори відстрілюють час.
Була Україна - країна,
вишнева, хлібна земля...
Та стала за Катерини
"малоросийская".
Воєнні вітри розносили
по світі дітей твоїх,
по землях чужих,Росіє,
у передгроззях лих.
Приходили в край хазяями,
закон і звичай несли.
Містами йшли, полями,
впевнено так ішли!
Вже в хаті своїй - не господар,
чи вже вона не твоя?
На іншу мову мода -
"неукраинская."
І вже б не повірили люди,
що прийде день той і мить,
коли на повні груди
волею дух сп'янить!
Був час розкидати каміння,
тепер збирати пора.
Пора повертати нині
не із свого двора!
