Село, моє рідне село.
Покинуте, сумне, забуте,
Полином й кропивою заросло
І страхом безнадії скуте.
Село,моє рідне село.
Колись голосисте, веселе, крикливе,
Росою, красою, садами цвіло
Бентежило душу і серце щасливе.
Село, моє рідне село.
Пахло мятою, полем і хлібом,
Працювало, співало і дітьми жило
Пригощало борщем за обідом.
Село, моє рідне село,
Церков недільні перезвони,
Свята веселі, Пасха, Стрітення, Різдво
Юрби дітей, бабусі, батюшки, ікони.
Село, моє рідне село.
Обмануте, обкрадене,збідніле
Твоїх дітей по світу рознесло
І вигляд твій лякає спорожнілий.
Село, моє рідне село.
Тобі ніколи вже таким не бути,
Сад перецвів,все мохом поросло
Та память не дає тебе забути.
ID:
720893
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 28.02.2017 20:55:44
© дата внесення змiн: 02.03.2017 17:58:12
автор: Інок
Вкажіть причину вашої скарги
|