Я скучаю за Вами, містерЛимонніПарфуми,
Я не бачу Вас в снах, не кричу уночі, а проте
Моє серце ще досі ніби із сірої гуми –
Безнадійно пусте.
Я не бачу вже Вас в перехожих на кожному кроці,
Всі ці чорні шарфи – це не Ви, це не Ви...
Проте досі надія, як скалка колюча в оці,
Надихає читать молитви.
Ви ж бо там не один, я це знаю напевно, і точно
Вас там люблять доволі, цілують від шиї до рук.
Та мої НеВірші потрапляють як стріли влучно,
Через терни розлук.
Я Вас теж не люблю. І не хочу повернення літа,
Все між нами тепер тільки казка минулих днів.
Ось тепер ми на «Ви», і на спогади накладають мита,
І наш рай – скам’янів.