Ти приходила до мене в сни,
коли я божевільно бігав навколо лабіринтів
і реготав очима свого бога,
і проклинав вустами свого диявола
Ти приходила до мене в сни,
коли я ніччю сходив під твої скляні будинки,
заглядаючи у вічі ніжносонних саламандр
вогненно
як вогненно
зараз,
крізь слово
бачу воду,
якою топиш ти мене,
щоб освятити мій тваринний крик,
якою ти ховаєш сірий камінь змієзим,
ступаючи піском
гарячості,
відлунь
відулуння
Підніжжям я ступатиму до твого серця
І опускатимусь землею у твої груди
Насінням жовтого пралісу проростатиму
На твоїм язиці,
Щоб освітити шлях знедоленим й хворим
Крізь пітьмокволість
й нестанний стан природотрун
Луни.
Я ж тут
І там,
Прийми мене ще дужче,
Щоб стався вибух гучніший за крик
Атламакану,
Щоб ставсь солодкий випар
На відгини рослин Весни.
Найбільше
Сни,
Найбільш вуста
Знеси.
Весни насни
Весни
На сни.
Весни насни.
і покидань
і прокидань,
Я візьму дань,
Ти тільки
слово мов
під колесо священного.