Люблю я ліс. У ньому я щаслива,
Як молода нестоптана трава,
Як білка рудохвоста неляклива,
Що у дупло горішки прихова.
Гриб-мухомор - і той красиво вбрався,
Щоби отруйну душу затулить.
Ти мною, наче іграшкою, грався.
А іграшка жива. І їй болить!»
Стара кора прикрила рани древа –
Йому боліло також, як мені.
Та я сміюся…Я вже королева!
В короні квітів і на троні-пні.
Ліс гоїть рани, як мольфар удатний,
Чар-зілля прикладає, молитви…
Вливає струмінь віри благодатний
Шепоче верховіттями : «Живи…»
Я буду жити. Духом ще живіша
І заново повірю у святе.
І напишу про ліс на згадку вірша.
Люблю я ліс. Душа у нім росте.