алхімія та алгебра кохання ( назва умовна,
щоб налаштувати слухачів на позитивну увагу )
скрипаль скидає шаль, немов вуаль,
з плечей своєї музи-психопатки:
"де мій рояль?" – сідає за рояль,
а що вже гратиме, ще й сам не має гадки.
імпровізація:
кришталь, без сумніву, прозоріший за сталь,
але ж, на превеликий жаль, моя печаль
вже ген летить в безмежну синю-синю даль:
десь там, де трансильванія, чи, може, трансвааль,
там скарб моєї мрії, мій святий грааль,
що в ньому й часоплин, і часопростір,
й історії хода, і розвитку спіраль
старенького електрообігрівача:
сиджу собі, курю, співаю пастораль,
хоча мені, як завжди, чогось не вистача.
але, але! присудиться й мені моя медаль –
я позбираю всі її уламки:
не так мені смакує смажений мигдаль,
як брати істину в її законні рамки.
комусь, категорично, так не здасться,
але насправді кожен з нас – коваль чужого щастя,
а щастя – то найглибше з безвихідних проваль,
де навіть смуток нам – мов соус провансаль.
це точно. адже каже сам рене паскаль:
бог милосердний: скаже, то всереться й москаль.
– шукай знаряддя праці в уявному сараї,
тоді питай, хто грядку поезії копає:
чи я, чи мною бог, чи сам рискаль,
чи рискалем я сам? зубів не скаль, –
роби, що бог звелить і мати загадає
цього вірша написала не я, а мій друг, поки пришивала йому ґудзика. отже,
тепер він вважається моїм
- вірш був би класним, не зважаючи на всі Ваші викрутаси... 
