Крапотітиме дощ… Через ніч крапотітиме дощ.
Ти у літньому сні не уникнеш про щось шепотіти.
Не тривож мене, щастя, в примарах вертань, не тривож,
Ти іще не втомилось до мене крізь ґрати летіти.
Я черлене вино ще пелю́стками уст пригублю,
У ранкових серпанках з’явлюся тобі, наче мрія,
На загуслих медах забриню, як бджола, що люблю. –
І нехай мене віхола щастя закрутить, завіє …
Зацілую тебе до безтями і залоскочу,
І натішусь досхо́чу, уповні насичусь тобою.
І тоді я відчую нарешті, що знову лечу
Понад крихітним містом і сірою, в місті, юрбою.
Там, за хмарами – Ніцца … Венеція … далі – Париж,
Королівства дрімаючі, танучі в тиші – Версалі …
Не тривож мене, щастя, примарами … Годі, облиш,
Бездиханну покинь серед площі і змовницьки спалюй!
Зрине полум’я в небо огромом пекельних почвар,
У розчахнутих пащах почне моє тіло маліти …
Тільки щастя маняще, амброзію світлий нектар,
Не відмовить пропащим із чаші спасення відпити.
… Крапотітиме дощ. Через ніч крапотітиме дощ …
(З антології одного вірша про кохання "З горіха зерня". -
Львів:Сполом,2011)
Розтривожив цей дощ...(серця стук через раз),
Крапотить, повертаючи спомини давні.
Не капіж - перестань, і давай без образ,
Ти ідеш, я лишаюсь щаслива в чеканні.
Розтривожив ваш дощ...
Сіроманка відповів на коментар @NN@, 12.05.2017 - 08:49
Це дуже лірична імпровізація... Гарно!..
@NN@ відповів на коментар Сіроманка, 12.05.2017 - 16:29
В мене вже не знаходяться ніякі слова, щоб висловити ті почуття, які в мене народжуються, коли я читаю в вас таке... Я навіть слів таких не знаю, які ви вживаєте в своїй прекрасній мальовничій мові. Неймовірно гарно!
Будьмо знайомі, заходьте, буду рада!.. 
Ви майстер імпровізації... Творча пропозиція - збирайте, може колись пригодиться))) 
