Шумить вода азовська голуба,
Об берег розбивається прибоєм.
Недавно ще біліючі хліба,
Не зібрані, горять на полі бою.
А поряд, між окопаних гармат,
Задимлені, обпалені війною,
Цвітуть в полях ромашки невпопад,
За бруствером біліючи стіною.
Стоять в степу, де точаться бої,
Заплямлені мастилами і кров'ю,
І пелюстки обсмалені свої
Здіймають ввись до неба Приазов'я.
Не раз зім'яті подихом війни -
Під танком і під чоботом бували -
Щоразу підіймаються вони,
Нескорені атаками навали.
І мовчки, біля квітів польових,
Сидять бійці в окопах після бою,
Під плескіт хвиль азовських голубих
В обойми заганяючи набої.
Приймає смерть і щирить зуби в ряд,
А зовсім безтурботно перед нею
Цвітуть на полі бою невпопад
Ромашки, заглядаючи в траншею.
Лёня,очень понравилась твоя военная лирика.Тебе удаётся держать читателя.Пиши.ждём.Вернусь с морей встретимся у восточной калитки,где обитает чудесная Фея.
Спасибо, Толя! Хорошо!!! А с читателями нужно уважительно, а не то - отметелят хорошенько. Я и так удивляюсь как меня ещё не убили... Кстати, как ты там, морской волчара? Небось, у вас там на флоте только водку пьянствуют?....
.Навіть ромашкам біда 
.А головне страждають наші люди. 
