Прекрасне завжди притягувало нас,
Як небо і пелюстки троянди,
Про це казав Шевченко ще Тарас,
Прекрасне відправляє нас у мандри.
Проте що зовні, не передає всю суть,
Від цього можем стати ворогами,
Такий обман дає скажену лють,
Природа й світ пожартували з нами.
Але ж як зрозуміти середину,
Те що справді сховано в душі?
Щоб не зостатись у страшну годину,
З розбитим серцем в полі пустоші.
А лиш потрібно заглядати в очі,
Правда схована у них,
Так в нас минають дні і ночі,
Повні істин непростих.
І після цих важких вагань,
В душі в твоїй, що всередині,
Готовий до простих зізнань,
Що душу гріють у годині,
Годині страху і печалі,
Що в кожного буває з нас.
Але ж ті почуття зі сталі,
І не потрібно їм прикрас,
Бо ідеальні вони є,
І власником їх є лиш ти,
Доки годинник не проб'є,
І доведеться вам піти.
