Натхненна тобою й загублена вічністю,
така окрилена й водночас неспроможна піднятись,
наповнена злістю і переповнена ніжністю,
лечу в темну прірву, щоб знову у небо зірватись.
Це поклик душі і серця веління,
а розум кричить: "Зупинись, ми загинемо!"
чому ж із сере́дини рветься це вперте стремління:
давай вип'ємо кави і перепочинемо.
Давай все спочатку: натиснемо кнопку "restart",
бо жоден мій подих без тебе нічого не варт..
