|
З Архіву Львівського радіо:
6 липня 1991 року
14.00-15.00
Студія Львівського радіо:
ГОВОРИТЬ ЛЬВІВ!*
Завтра – свято Івана Купала.
А в ніч, що прийде незабаром,
має розквітнути папороть…
Втім, послухайте нашу передачу і
дізнаєтеся багато цікавого
про обряд сивої давнини наших предків.
«ДАЙ ДОЧЕКАТИ ЛАДЕ КУПАЛА» -
така назва радіокомпозиції, автор і ведуча якої
Ірина Вовк,
завідувач відділом Інституту релігієзнавства –
філії Львівського музею інституту релігієзнавства.
Їй допомагав Роман Гринько, який
купальські пісні співав разом з Наталкою Куриляк.
ВЕДУЧА: «Гей,око Лада, Леле Ладове,
Гей, око Ладове, ніч пропадає,
Бо око Лада з води виходить,
Ладове свято нам приносить.
ВЕДУЧИЙ:Гей, Ладо! І ти, Перуне,
Отче над Ладом…
Дай дочекати Ладе Купала.
ВЕДУЧІ: Гей, Купала»!
ВЕДУЧА: Хто ти, «Око Ладове», відкрийся, звідки дивишся ти на людей Землі?
ВЕДУЧИЙ:«Око Лада» – то Місяць, верховода божественної тріади світил, поряд із Сонцем та Зорею. Старожитній слов’янський міф розповідає нам про Три Ока Неба:
«… а що праве Око – ясен Місяць є,
а ще ліве Око – світле Сонечко,
а в середині красна Зоречка».
ВЕДУЧА: У давнину «Око Лада», тобто Місяць, символізував теж саме, що і богиня Місячної Води – Леля Ладова, відома під назвою Дана. Леля-Дана, як роз’яснює міф, одна з дітей-близнюків Зорі-Лади, виходить з води так само, як Сонце чи Місяць з Неба, і приносить СВЯТО КУПАЛА – ДЕНЬ ЛІТНЬОГО СОНЦЕСТОЯННЯ.
У цей день, за повір’ям, Сонце круглодобово «купається» у воді, навіть вночі, наче Місяць, – і втішена Зоря-Лада вмиває його дарами Неба і Землі: дощем і росою. Ще б пак: день літнього сонцестояння (24 червня за ст. ст. і
7 липня за новим) – свято одруження її дітей – Води-Лелі і Сонця-Полеля, прозваного в народі «Семияром».
Первісно слов’янський світ знав свято «Купали» – Матері Води і Сонця.
А назва «Купала» жіночого роду означала «Земля Небесного Сонця».
ВЕДУЧИЙ:«Землі Небесного Сонця» і справді було чому радіти – адже це той день, коли її Син-Полель пройшов 7 зодіакальних сузір’їв і дав початок косовиці. Магічне священне число «7» – перша частина імені великого божества Семиярила, бога Літнього Сонцестояння.
Свято Купали – то свято сонячного кола і коло бігу води в природі. Ось як про це розповідає міф, записаний Яковом Головацьким…
ВЕДУЧА:«Вода буйним весняним дощем, непорочною Дівою, гасає по світу на конях і в гніві пускає на Землю хмари-сльози, аж поки не стрінеться з Сонцем, щоб стати йому дружиною, і дати продовження життю під благословенням богині Лади.
Та трагічним стане для Діви її весілля. Обпече Сонце Діву палючим промінням і втече вона від нього під Землю, наповнюючи життєдайною водою її надра, і проллється її туга синім Морем, куди зіллються всі потоки і ріки. І, вичерпавши з себе всю воду до останньої краплини, стане Діва Мореною.
Не обмине лиха доля і Вогняне Сонце: спопеливши Землю вогнем пристрасного кохання і виснаживши себе до останнього променя стане Семияр Кострубоньком».
ВЕДУЧИЙ:Три дійові особи міфу: Зоря-Лада, Сонце-Полель і Вода-Леля – присутні в усіх календарних обрядах епохи старожитності. Варто лише змінитися порам року, як слов’янський світ відсвяткує чергове весілля і помирання богів Природи: і заспіває колискову, і справить тризну циклічно змінному Зодіакальному Світилу...
ВЕДУЧА: У старих писаннях знаходимо відомості про КУПАЛА – поганського бога земних плодів, якому приносили в жертву хліб – головний плід землі. «Велес-книга», літературна пам’ятка язичеських жерців ІХ століття згадує:
ВЕДУЧИЙ:«А коли Купалва прийде у вінку, який возляже на голові його, зотканий з віток зелених, і квітів, і плодів. того часу маємо бути далеко на Непрі, о смерті нашій не мислячи, і життя наше на полі єсть красне…».
ВЕДУЧА:Святкувалося Купала на території Русі, яка у хроніках ХІІІ століття мала подвійну назву – «Країни Танів» (дітей богині Тани, себто Дани) або «Країни Ванів», себто венедів-слов’ян. Тут текла річка «Танаїс» або «Ванаквіль», так у сиву давнину називали Дніпро-Славуту. А в «Країні Ванів» жили «вани» - «івани». Отож, відколи Купало став богом жнив і достатку, відколи втілив чоловіче начало родючості, відтоді нарікся Іваном.
(Звучить музична тема «Сьогодні Івана, а завтра Купала.
Рано-вранці сонце зійде.
Рано-вранці,
Та й на мій барвіночок
Зелененький»).
ВЕДУЧИЙ:Купало Іван носив епітет «СОБОТ», що означав «свобода». Рангом небесного божества дорівнював Купало Іван верховному божому Пращуру Диву , що був водночас богом Верхнього Неба та богом Підземного Вогню. Так народився образ Купала як «свободи Неба». На свято «собот-Купала» вшановували давні слов’яни і могутнього Батька Неба. Свято відбувалося над гирлом Почайни, де і побережжя, і гора над річкою, від обряду дістали назву «Собот».
«СОБІТКОЮ» назвала Купальську забаву Західна Україна і пісні співала «собіткові». Відомий музикознавець, фольклорист та етнограф Климентій Квітка виводив цю назву від слова «собити», себто добувати тертям «живий» вогонь для обрядового вогнища.
(Звучить музична тема «На святого Яна собітку палили»).
ВЕДУЧА:З обрядовим вогнем, образом літнього Вогняного Сонця, пов’язала Україна і назву «Купала». Народ витлумачив її по-своєму, мовляв, Купало «купить» - очищає, бо «купа» - то купа хмизу для багаття. А очищає Купало відразу двояко: вогнем і водою, бо ж «купає» богів і людей.
Разом із полум’ям очисного купальського вогню злітають щороку ген угору, аж під саме зоряне небо, ворожбитські «іванівські» пісні і чарами «іванівського» зілля прирікають Іванів на довічну муку кохання.
ВЕДУЧИЙ:– Погріймося ж і ми біля цього жаркого, невгасимого Багаття нашої нації.
ВЕДУЧА: – Відпиймо, спраглі, з невичерпного джерела нашої Духової Криниці.
(Звучить музична тема «Вийдіть, дівки, на вулицю –
Викопали вже криницю.
В ній водиця чудова,
Свіжа,питна, здорова»).
До нашого часу по селах зберігся обряд «ОСВЯЧЕННЯ КРИНИЦІ» з рук духовних осіб. Християнський світ передає з покоління в покоління таїнство хрещення – освячення водою, яке відкрив Іоанн Хреститель новонаверненому Ісусу Христу. І свято Івана Купала хрещений люд відзначає як день Іоанна Хрестителя. І ніхто не дошукається тепер в хрестоподібних рухах кроплення язичеської ритуальної магії, благословення іменем бога Сонця і богині Живої Води.
ВЕДУЧИЙ:«Кажемо єсьми од їх, які дбають за нас, – промовляє устами древності «Велес-книга». – То ж не маємо мольбищ, а рядимо ото при студнях і криницях, де вода жива тече, і там воля є…».
ВЕДУЧА: Стає зрозуміло, чому за християнської доби П’ятницькі церкви, що їх народ вважав присвяченими водній богині, будували на берегах річок або біля джерел та криниць. У річці, джерелі і криниці живе чиста, як біла лілея, непорочна богиня ЛЕЛЯ ЛАДОВА. «Хто хоче чистої води, нехай іде до джерела відпити».
(Звучить музична тема «Скрізь вода та лілеями…»).
Їй, Нареченій Літнього Сонця-Семияра, прийде вклонитися старожитній світ напередодні купальської ночі. Принесе уявній Нареченій символічного Нареченого «Івана» - зелену віху, скручену в колесо, подібне до сонця. Опустить «Івана» глибоко у воду, здійснюючи магію ритуального вінчання Сонця з Водою, і благословлятиме чотири сторони світу іменем шлюбної пари:
«Добрий день тобі, Водичко,
Найстарша сестричко!
Обливаєш ти гори і доли,
коріння, каміння,
облий і мене!
Від всякої мерзи, від пагуби,
абим була така щасна,
як та весна рясна,
абим була така красна,
як та зоря ясна.
Як радіють теплу,
Аби так мені раділи.
О,Водо-Водиле,
улий мені сили»!
ВЕДУЧИЙ:«Вода Дніпрова над усі здорова»!
ВЕДУЧА:«Що з неба краплею – то на землю сторицею»!
ВЕДУЧИЙ:«Як води боятися – то не купатися»!
ВЕДУЧА: «Куди водиця тече – там вербиця росте»!
(Звучить музична тема «Не стій вербо над водою рано-рано,
Не стій вербо над водою та й ранесенько…»).
ВЕДУЧИЙ:Не стояти тобі, вербо, над водою, а стояти просто неба на горі-соботі, оточеній галасливою юрбою дівчат, що наречуть тебе «МАРИНОНЬКОЮ-КУПАЙЛИЦЕЮ»…
(Звучить музична тема «А наші хлопці-недбайливці
не вирубали Купайлиці.
Ой, коли б вони за нас дбали,
Вони б Маринку вирубали»).
ВЕДУЧА: «Наша Маринка з верби, з верби,
А ти, Іване, прийди, прийди»…
(Звучить музична тема «Ой, там на Йвана, на Купала,
Там ластівочка купалася,
Там на бережку сушилася,
Та й на Івана дивилася».)
Дивитися і тобі, Іване, на Мариноньку-Купайлицю, і стояти супроти неї, оточеному гуртом Красного парубоцтва, що нарече тебе «КУПАЙЛОМ-КОСТРУБОНЬКОМ».
(Звучить музична тема «Ой, ніхто там не бував,
Де ся явір розвивав.
Ой, яворе, явороньку зелененький»).
ВЕДУЧИЙ:Для обрядових Купайла-Коструба та Мариноньки-Купайлиці вибирали символічні породи дерев: найчастіше гілки плакучої верби і буйнозеленого явора, інколи чорноклена, а то ще вершечки берези чи сосни.
(Звучить музична тема «На майдані на риночку…»).
ВЕДУЧА: До речі, зверніть увагу, з яким трепетом і шаною розповідає купальська пісня про обрядове Деревце – навіть місце навколо символічного божества вважалося священним. Тому воно і «обметене», і «барвінком обплетене».
На тому місці пізніше християнський люд поставить «святу оселю» - церкву: «Стій, Купало, стій, чуєш, Боже, дзвін…».
(Звучить музична тема «…А з того деревця зроблена церковця,
А у тій церковці чотири віконця,
А на тих віконцях чотири сокольця…
Купала, на Йвана!»).
Цікаво, що ж то за чотири «соколиця» у чотирьох віконцях молитовної будівлі?
ВЕДУЧИЙ:Якщо звернутися до міфології Стародавнього Світу, то Єгипет добре пам’ятає Сокола як уособлення бога Сонця.
Стародавня Україна теж боготворила цього могутнього птаха і втілила у ньому душі чотирьох зодіакальних Сонць.
ВЕДУЧА: А українська мова настільки вподобала пестливе «соколику», що вживає його до сьогодні, коли йдеться про коханого у подобі сонця: «А де наше Купало стояло, там місяць сіяв, там сонце сіяло…».
(Звучить музична тема «А там, де яснеє сонце сіяє,
Там мій соколик коня сідлає.
Там мій соколик коня сідлає –
Поможи, Боже, що він думає.
- Вези, мій коню, під нові ворота,
Ой, вийди, вийди, дівчино молода!»).
«- Чом ти, барвіночку, не стелишся?
Чом ти, Іванку, не женишся?
ВЕДУЧИЙ:- Я ще зелений – постелюся.
Я ще молодий – оженюся.
Чом ти, руточко, вгору не йдеш?
Чом ти, Мариночко, заміж не йдеш?
ВЕДУЧА: - Я ще зелена – вгору піду,
Я ще молода – заміж піду».
Зелену гілку верби, Мариноньку-Купайлицю, «наречену» Івана-Кострубонька, прикрашали «до шлюбу» стрічками, вінками, гірляндами квітів, спілими вишнями…
(Звучить музична тема: «Ой молодая молодице,
Ой вийди-вийди на вулицю.
Ой вийди-вийди на вулицю,
Розведи дівкам Купайлицю»).
Розведе молодиця дівкам Купайлицю – і поведуть дівчата довкола неї свій перший ритуальний х о р о в о д.
(Звучить музична тема:
«Коло Мариноньки ходили дівоньки –
Рано-вранці сонце зійде.
Рано-вранці,
Та й на мою руженьку
Червоную»).
ВЕДУЧИЙ:Ви тільки погляньте у палаючі дівочі очі… Дівчата наповнені чарами купальського зілля, духом польових і лісових квітів: «іванового цвіту», «ведмежого вуха», терлича та «тої»*. Кожна дівчина плете собі вінок, та ще й так, щоб можна було його відрізнити… Коси у кожної теж запашні, бо вплетені в них і липник – «щоб хлопці липли», і любисток, і м’ята, і волошки – для любощів. У кожної в руці «брунька» - звита з вишень і черешень велика китиця, мовляв…
ВЕДУЧА: – Дивіться, парубки, яка я солодка!
ВЕДУЧИЙ:Усі вбрані у традиційні полотняні сорочки, бо всі знають, що полотно і зелень оберігають від «нечистої сили», якій так вільно почувається серед людей у ніч під Івана Купала.
А щоб «нечиста сила» не спокушала дівчат у Купальську ніч, ходили за ними парубки-свояки та на дівочі сліди квітки розсипали. Тому стежки довкіл «Івана» та «Мариноньки» були барвистими, наче мальованими…
ВЕДУЧА: Чуєте, парубоцький голос до «Івана»:
ВЕДУЧИЙ: – Та не грай конем та понад морем,
Іване-Іваночку!
Бо як піймаєм – то зарубаєм…
Чий же то голос лугом іде?
ВЕДУЧА:– Іване, Іваночку!
ВЕДУЧИЙ:То ж «брат» «сестру» зарубать веде…
(Звучить музична тема: «Мій братику, мій голубчику,
Не рубай мене у суботоньку,
Зарубай мене у неділеньку…»).
ВЕДУЧА:«Іван Мариночку
Кликав в колосочки:
ВЕДУЧИЙ:– Ходім, Мариночко,
Глядіть колосочки.
ВЕДУЧА:А в колоссі нелюб сидить,
Нелюб сидить, косо глядить,
Косо гляне – вінок в’яне,
Просто гляне – зеленіє,
Знай, дівчина веселіє»!
(Звучить музична тема «Ой, на Івана та й на Купала,
Там дівчинонька квіти збирала,
Квіти збирала, віночок плела –
Ой, на Івана та й на Купала»).
ВЕДУЧИЙ:Так за ритуалом «розведення Купайлиці» та плетіння віночків минав вечір напередодні Івана Купала. Заходило сонце. Час розпалювати «собітку» - купальський вогонь на ознаку палкого кохання бога Семияра до животворної Води-Лелі.
ВЕДУЧА: Розпалити «собітку» - обрядова функція парубоцтва. Паливо для неї хлопці збирали з усього поселення. Просити не годилося і тому односельці утворювали «п е р е й м у»: виносили і складали на вулиці старі солом’яники, розсохлі бочки, подерті кошики, тріски та поліна…
– Здорові будьте! З Купайлом!
ВЕДУЧИЙ:– А чи нема у вас сякого-такого,
Давно застарілого, геть спорошнілого?
ВЕДУЧА: – В душі не тримаємо,
а надворі може щось і маємо.
ВЕДУЧИЙ:– Тоді вимітайте!
Щоб воно прахом пішло у вогні Купала!
ВЕДУЧІ:– Гей, Купало!
У нашу хату
Солод ладнати,
Щоб і онукам
Те пам’ятати,
Гей, Купало!
ВЕДУЧА: Усе, що добували «переймою», хлопці пакували у великий «козуб» і несли до Купайлиці, де під дівочі співи розкладали заповітне б а г а т т я:
ВЕДУЧИЙ:– Хай усе погане і зле пропадає,
а добре лишається і розростається!
(Звучить музична тема «Ой за гору сонечко сідає…»).
ВЕДУЧА: Чом же не застала «Мариночка» свого «Івана»?
ВЕДУЧИЙ:За якийсь час, коли вже дівчата «Купайлом» натішаться, хлопці нападають на «Івана» та обривають з нього зеленолисту «шубу».
(Звучить музична тема «Купала на Йвана,
Що у Йвана шуба рвана,
Купала на Йвана...»).
Запалювали ритуальне вогнище «РВАНОЮ ШУБОЮ ІВАНА» - котили з пагорба до «собітки» вогняне колесо – «тіло Івана», «зелену плоть» бога Сонця.
(Звучить музична тема «Ой на горі, на горбочку,
Склали дівки собіточку,
Прийшли хлопці – не впізнали,
Та й собітку розваляли.
Ой на горі, на горбочку
Склали хлопці собіточку,
Прийшли дівки – не валяли,
Тільки красно заспівали»).
ВЕДУЧА:Коли вогонь займався високо, хлопці й дівчата бралися за руки і стрибали через вогонь. Стрибаючи, загадували: коли руки не розійдуться – закохані поберуться.
ВЕДУЧИЙ:У сиву давнину пара закоханих біля собітки обмінювалася віночками на ознаку своєї причетності до шлюбу Сонця і Води. Чи не тому дівчата-відданиці молили руйнівне літнє Сонце:
ВЕДУЧА: – Ой світи Сонце, світи та не грій, щоби мій віночок та й не згорів!..
(Звучить музична тема «Ой світи Сонце, світи та не грій,
Щоб мій віночок та й не згорів.
Щоб мій віночок живим зостався,
А мій миленький мені достався»).
ВЕДУЧИЙ:Паруючись над купальським багаттям, хлопці та дівчата переспівувалися, жартували…
– Ходи, молоденька, біля мене ляжеш.
Чом ти мені, серце, правдоньки не скажеш…
ВЕДУЧА:– А я тобі, серце, тоді правду скажу,
Коли твою руку зі своєю зв’яжу.
ВЕДУЧИЙ:Так замовляли наречені над палаючою собіткою. І горе тому, хто необережно потрапляв у вогонь і зрушував ватру – це віщувало неминучу біду: адже полум’я, за віруваннями давнини, оберігало від темної чаклунської сили, запобігало злу. Чи не тому у народі ще й досі співають про «чорну кітку» - злу відьму, спалену дівчатами на обрядовому вогні?..
(Звучить музична тема «Ішли дівки на собітку,
Нашли собі чорну кітку…»).
Ще й досі живе у народі магічне замовляння проти «відьомської пари»:
– Збирайтеся, дівки, на Йвана співати,
На Йвана співати, трьох змій пильнувати…
ВЕДУЧІ:– Ви котіться, відьми, за мохи-болота,
За мохи-болота, за гнилі колоди,
Де кури не піють,
Собаки не брешуть,
Люди не говорять.
Цур вам, пек!
ВЕДУЧИЙ:«Цур вам, пек!» - заклинав християнський світ «відьомську пару» і при тому не зауважував, як слова заклинання промовляли до нього забутою молитвою предка-слов’янина, який поклонявся богові ЦУРУ і називав його батьком Блискучого, Вогненного Неба.
ВЕДУЧА:А ще поклонявся ЗМІЇ-ЦАРИЦІ, земному втіленню богині Місячної Води-Лелі Ладової. День її одруження з богом Літнього Сонцестояння вважався одночасно і днем водяних жителів: Русалки та Вужа-Водяника, якого наші пращурі кликали «Хаттом», звідси і назва нашої оселі – «х а т а», і пильнував він за тим, щоб у нашій хаті не перевелася живуча вода.
ВЕДУЧИЙ:У давнину вірили: зневажити «Хаттика»-господарика – то накликати на весь рід нещастя, а той зовсім позбутися здатності продовжувати його. Негосподарну жінку карав бог Хатнього Огнища безпліддям, так виникло повір’я про Вужа, який п’є у жінки молоко.
ВЕДУЧА:А щоб вберегтися від напасті лютої, кликали люди до себе ЧУГАЙСТРА-ЛЕЛЕКУ: йому на стрісі гніздо вити – хату глядіти, від усякого лиха боронити…
ВЕДУЧИЙ:Бо ще діди наші знали, що Лелека-Чугайстер – володар усіх стихій: і водяної, і вогняної,і польової, і лісової…
ВЕДУЧА:Чуєте, вже закувала в лісі зозуля…
(Звучить музична тема «Вже зозуля ховається…»).
То Душа невмирущої МАВКИ-РУСАЛКИ ЛІСОВОЇ кличе нас за собою, до заповітного місця цвіту папороті.
За народною казкою, у ніч на Івана Купала дерева переходять з місця на місце і шумом гілля розмовляють між собою. А хто знайде квітку папороті, той впіймає перо жар-птиці і на власні очі побачить, як розходяться дуби, як ведуть вони свою тиху розмову; той зрозуміє мову усякого створіння і віднайде заховані у землі скарби. Той навіки стане щасливим!
ВЕДУЧИЙ:Проте здобути її майже неможливо, бо цвіте чарівна квітка лише одну мить, до того ж, оберігається вона «нечистою силою», - так прозвав хрещений люд силу чотирьох стихій Вогню, Води, Землі та Повітря, мешканців потойбічного світу язичників – світу Н а в и, по-народному В и р і ю: усіх мавок, русалок, перелесників, Вужа-Водяника та Лісовика, того ж таки Чугайстра, що цілий рік ховали від людей своє найбільше диво, а тепер змушені відкрити його. Так заповіла ЖИВКА, богиня Життя: все, що на Землі – належить Людині і Стихія теж служить їй!
Проте Стихія не покірна, вона не вірить людині сповна, а тому рятує заповітний цвіт від ласих людських очей: шпурляє паліччям, завалює камінням, лякає трясовиною, загадує загадки…
(Звучить музична тема «А що росте без коріння,
А що сходить без насіння,
А що грає – голос має,
А що плаче – сліз не має.
Камінь росте без коріння,
Сонце сходить без насіння,
Скрипка грає – голос має,
Серце плаче – сліз не має»).
Добираються до цвіту папороті лише наймудріші, найвідважніші,
найдобріші… Північ… Пригадуєте, як у Гоголя…
ВЕДУЧА:«Дивіться, червоніє маленька брунька квітки і, як ніби жива, рухається. І справді дивно! Рухається і стає все більша, більша – і червоніє, як жевріюча вуглина. Спалахнула зірочка, щось тихо затріщало, і квітка розгорнулася перед очима, ніби полум’я».
ВЕДУЧИЙ:«… Або хвіст жар-птиці Матиреслави, - доповнить Гоголя літописна «Велес-книга», - що обертає кола Сварожі і несе пращурам нашим вогонь до домів їх.
А та птиця Сонцем не єсть, та все ж бо від нього така стала бути. Б’є перами птиця о боки свої, і ті бо світять, як сонце саруме…».
ВЕДУЧА:Такою бачили квітку папороті очі нашого далекого предка, який пильно вдивлявся у кожну стеблинку, що оточувала його. Вдивлявся і бачив, як у найкоротшу у році ніч перший промінь багряного сонця, виринаючи з води омитим і чистим, як сльоза, ніжно торкався тендітного стебла папороті і спалахував на ньому усіма кольорами веселки…
(Звучить музична тема «На Йвана Купала рано сонце грало…»).
Мить, коли цвіте папороть, грає сонце і виблискує «іванівська роса» - хвилююча мить єднання Людини з Природою. Природа щедро наділяє Людину здоров’ям, зціляє від недуг квітами і зелами. «Іванівська роса» дарує дівчатам вроду і юність, а парубкам палаючу енергію і силу. Мить щастя… Така ж летюча, як світанкова зірка.
ВЕДУЧИЙ:Але час повертатися до ритуального багаття, докинути до нього все, до останнього сухого паліччя, щоби «згинули у вогні всі недруги і вороги». І за обрядом утретє перескочити через вогонь, очищаючи душу і тіло своє, перш ніж доторкнутися жнивною косою до священних дарів бога Купайла.
Стрибали якомога вище,бо вірили, що таким чином допомагають пшениці рости. Стрибали – і прощалися з «собіткою», з опаленою віхою Івана-Коструба і «розплітали коси» Купайлиці. Надходив час «ПРОВОДИТИ РУСАЛКУ» та її зморену господиню – богиню Води. Дівчата беруть за руки Мариноньку, востаннє обводять її довкіл іванівської собітки і несуть до річки.
ВЕДУЧА:За ними слідом хлопці – знімають тліючу «голову» Івана і теж несуть топити, при цьому примовляючи:
ВЕДУЧИЙ:- Щоб наш Іван реготався,
Та у тугу не вдавався.
ВЕДУЧА:А як тільки пірне у річку «голова» Івана, хлопці веселою ватагою пірнуть собі теж.
(Звучить музична тема «Купала на Йвана,
Купався Йван та в воду впав.
Купався Гриць – та в воду тиць.
Купала на Йвана»).
Дивитимуться дівчата з берега, як хлопці купаються, а потім приступлять ближче, з таємничим тремтінням зніматимуть з голови вінки, гадатимуть собі долю: куди вінок пристане – туди за мужем стане; коли не пристане – жоною не стане. А то, боронь Боже, вінок закрутить виром і потопить – чекай гніву Божого, лихе знамення! Та не варто побиватися та нарікати на долю, треба дочекатися наступного Купайла і спробувати щастя ще раз.
(Звучить музична тема «У лузі-лузі червона калина…»).
ВЕДУЧИЙ:Хлопці з води впізнаватимуть вінки своїх коханих, перейматимуть їх, вимагаючи за вінок викуп-поцілунок:
«а в мої дівки –
у вінку стрічка,
а моя дівка –
перепеличка».
ВЕДУЧА: А чиї вінки залишаться «без викупу», тим дівкам доведеться самим брести через річку, аби не торкалися вінка небажані руки.
(Звучить музична тема «На Йвана Купала
прийшлось річку брести,
уплав пливти…»).
Пірнувши у світанкову купальську воду, проводивши Русалку, закликатиме громада до річки Марину-Купайлицю – «нема твого Іваночка, лишилася по ньому співаночка»:
ВЕДУЧІ:– У перепелички – ніжки невеличкі,
На гору не зійде – Купала! –
В долині не стане – на Йвана!
Щоб наша Купайлиця росла-виростала,
А на той рік ще кращою стала!
(Звучить музична тема «Від броду до броду йшло дівча по воду…»).
ВЕДУЧА:Так передвіщали люди Мариноньці-Купайлиці нове народження, «воскресіння» на «той рік», навесніі, з таких же буйних потоків вже не земної,
а Небесної Води.
(Звучить музична тема:
«А ти, Маринко, зостанься, зостанься!
Та з своїм Іванком звінчайся, звінчайся!»).
ВЕДУЧІ:– Благослови, Боже,
Косовицю тоже! –
ВЕДУЧИЙ:Благали люди у ранкового сонцяі плели з зеленого гілля ритуальну гойдалку,щоб здійснити останню магічну дію купальського обряду – розгойдати хліба на полях, що вже бриніли піснею обжинок:
– Ходив Бог по полю – загубив корону,
А женчики жали – корону підібрали.
Корону підібрали – господарю віддали.
Судив Бог пожати – суди поживати
В користі і в радості,
В доброму здоров’ї.
ВЕДУЧА:– Дай же, Боже, на току стогами,
А в діжі – підходом,
А у печі – ростом,
А за столом – ситтю!
ВЕДУЧИЙ:– Суди, Боже, осені діждати,
Дочок віддавати, синів оженити,
Пива наварити – і нам погуляти!
(Звучить музична тема «Вогню наш…»).
*Сценарій радіопрограми 6 липня 1991 року на Львівському радіо («Музичне коло»,
ст. редактор Марта Кінасевич).
ID:
740951
Рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата надходження: 07.07.2017 09:51:56
© дата внесення змiн: 07.07.2017 19:10:42
автор: Сіроманка
Вкажіть причину вашої скарги
|
