Серпень... Як пасує землі ця стиглість і вспокоєннісь, ця умиротворенність і наповненість сонцем і теплом. Як пасує їй наше тепле літечко. І вона, наша годувальниця, триматиме це тепло аж до наступного року, до наступної весни, до нових ясних деньочків. Попереду і морози, і заметілі, і похмурі дні і темні ночі... А поки що - серпень! Тече собі в своїй сназі, наповнений врожаями, квітами, теплом. І є ще час хоч наостанок, хоч не сповна, але натішитися літом.
Бо як би там не було, а кращої пори, ніж літо і не буває. І лагідне воно, і веселе, і щедре, і гомінке і барвисте. До чого не кинься, куди не глянь – усе в ньому до ладу. Підеш у садок, а там тобі і груші, і яблука і малина... На городі теж повно: картоплі, буряків, помідорів, моркви, цибулі, перцю! Очі розбігаються! А руки вже й не встигають усе просапати, полити – доглянути. Роботи по самі вуха. Не любить, ой не любить серпень ледачих. Зимою потім усе пригадається.