«Ладі й Море́ні –
Терновий огонь мій»
В.Пачовський.*
Таки на осінь меркне Світовид…
(Осінній смутку мій, осінній жалю!)
Немов оса, себе у серце жалю,
Коли марніє сонця я́сний вид…
Небесний Царю, Да́ре світлих слів –
В вінчальному вінку – вінок терновий…
Корону Смерті, рівно ж як Любови,
Море́ні й Ладі міряти звелів.
Весільний вальс похмурої пори –
Химерний час Морениної вроди…
Але й на те існує Цар Природи,
Щоб рівно поділять свої дари.
Немає ради…Ладонько, змирись!
Невлад зі світом мліють чорні віти.
Десь тліє Руєвит в руїнах літа…
За дар руїни Ладу помолись.
Змарнілі ви́ди… Самоцвіти шат…
Обнови світла… Темряви окови…
Життя і Смерть – гармонія Любови –
В тім роді кревнім Ладу ревний лад.
А що нестерпний колір тих оков
Як осені й весні –зимі і літу,
Вінець терновий – доля самоцвіту –
На Смерть – Морені, Ладі – на Любов!
«Ладі й Морені – терновий огонь мій», так називалася чудово ілюстрована збірочка інтимної лірики поета з когорти «Молодої Музи», Василя Пачовського, видана у 1912 році. Мені поталанило тримати її в руках. Образи богинь язичницької міфології: Лади – богині Любові, Злагоди та Гармонії, а також Морени (Марени, Мари) – богині Смерті, надихнули поета на чудові творчі поетичні пошуки, в яких і смисл людського буття, і духовні надбання етносу, і любов, і еротика, і роздуми над проблемою вічного і короткочасного у світі Природи і Людини.
Йдучи за образною символікою цієї збірки, моя рання збірка інтимної лірики дістала назву «Самоцвіти сокровення».
(Зі збірки «Самоцвіти сокровення». – Львів:Логос,1997).