Ледь пожовклих листків позбирав на дорозі
На розбитім камінні промовлених слів,
Ти мовчав і кохав заклопотану осінь
Та мене незакуту в самоті розлюбив.
Ти мовчав. Я зривала суцвіття із сонця,
Що життям пеленало, неспокій вітрів.
Загубилось тепло у сліпучім потоці,
В божевільному щасті скажених вогнів.
Осінь дикістю пахне, неторканим медом
Розлилася промінням на пальцях твоїх.
Під пожовклим дощем ми під руку ідемо,
Й ти даруєш букет із листків кам’яних.
