Тисячі вікон горять золотаво,
Ховаючи втомлених днями людей,
Їх долі, для кожного, геть не цікаві,
Їх долі, як листя пожовклих алей,
Тисячі вікон горять золотаво,
Люди шукають себе між рядків,
В поезіях вічних, у прозах цікавих,
Та самі себе втрачають між днів,
І просто і дивно, весь світ, як той камінь,
Повільно та вперто на дно океану,
Тисячі вікон горять золотаво,
Люд, як пісок, у пустелях роману,
І просто і дивно, зверніть же увагу,
Всі по стандарту живуть і по плану,
Тисячі років всі гаснуть з екранів,
І долі, для кожного, геть не цікаві.