Дерева ці – це мовчазні гіганти.
Вдивляються у нас із висоти.
Дуби, хоч мускулисті, та от завжди
вони, мов діти. Ці ж – батьки-сповпи!
Стовпи, що підпирають небеса,
До того, як з’являється роса.
Кора у них – це кам’яна луска,
Грубезна кам’яна луска, направду.
І виструнчились пані на пуантах –
Берізки – балерини дрімоти.
Їх виглядають сестри десь у Штатах,
І сестри старші. Чом, спитаєш ти?
Бо ніжним юнкам в чорно-білих шатах
Тих дам поважних не перерости...
Лічба для них інакше вже ведеться.
Не час для них – швидка хода доби.
Сни тисяч літ секвоям лиш, здається,
Злітають до густої голови.
15.12.17
