буденщина захована за грати.
мізки стискає штаба,
із дерева що зігнута в обруч.
скляною грудкою у грудях
у зморі хворе серце
кида́ється об ребра,
немов розбитись хоче.
свободу кличуть очі.
і слово на замку.
на засові думки.
душа трепече квіточкою маку
в обіймах вітру від зими...
спадає сніг,
звалився крізь полуду
небесного зимового шатра,
розкис і кумкає іржавий у болоті під ногами -
місю його,
іду по сигарети
байдужий,
світу посторонній,
гаріль,
дрібнота поза часом.
у магазині краєм вуха
почув утаємничене і злякане
нізвідки й відусюди шепотіння
- ...та ні!
померло сорок з голоду,
повісився один... -
і зацікавленоздивований
вертаюся до хати,
в якій лише дротяний тремпель
особовий - для ватника мого.
і вішалка
таки для мого ж картуза.
пуста
холодна
темна шафа - ні! -
труна, не хата.
...сиджу на кволому хибкому табуреті,
курю смердючу "приму",
пускаю дим
крізь грати і дурисвітні вузли
полатаної клуні сьогодення.
- ...тож, сорок вмерло з голоду -
свердлить у думці. -
один лише повісився?!.
напевно й там він схоче закурити.
піду, хоч "приму" цю
віддам йому в дарунок.
...і захиталось тіло на шнуру
з недолі в небуття,
у вічность.