оклією
озія
між зір
мара
розколола місяць
помахом пера
і навіки звиснув
окрик у світи
відчаєм безвиході,
сумом самоти...
але в натовп раптом
з мясяця-свічі
стрибонули блазні,
біси й дикі
з лісу лохмачі -
брязкотіли брязкольцями в ковпаку
і лелітки розсипали на скаку -
бо ж двоногі і пруткії іржунці
були коники в них,
срібні повідці.
копитцями по бруківці
стук і цок,
фраків фалди не лишали слідочок.
а на вудлищі висіла голова -
замість чуба не солома, а трава.
дратували коней чубом хохмачі
та й зчиняли серед люду метушню!
кидьком кидалися в оники огню,
у гармидері під оплески та спів
витягали виті стрічки з рукавів,
підстеляли перехожим язики
і на них кидали гойно мідяки -
той оманливо-манливий мідний гріш
шепотів шипінням змія
- ...швидше їж-ж-ж... -
з пугачів злітали стрілом конфеті
й цяцьковані стали миттю всі путі,
по яких стрибали весело м"ячі -
коцом коцали їх блазні-циркачі,
цілять в натовп у бешкеті сміхуни
і регочуть, руки й ноги догори,
вуханцями в сміху б"ються об хідник,
в оці з реготу сльозився карий цвіт.
і висморкувався з носу новий хіт -
у веселощах злітав із вуст акант,
з піни тисячі розкручених гірлянд -
ті гирлянди впали в шумний маскарад,
розузорили збіговисько мов сад.
як на гайді грали й били в барабан,
сполошились круки, сові і гавран...
прихилився тихий протяг до свічі... -
темінь впала.
невгамовні сміхачі,
маскарадний галас,
натовп,
файний фест,
лицедійний
і бурхливий
той бурлеск
залишився
(напів танець,
напів сміх)
пишнобарвно мамаями
на потіх.
увійшов,
чи влився в тишу
Довгомуд -
через степ
від лісу
в хату
кинув нуд.